Куточок Південної Європи на Вінничччині

До Бару слід поїхати хоча б заради самої назви цього містечка.
Тим більше, що в цьому містечку окрім гарної назви є ще чудовий костел, два католицькі монастирі та багато інших цікавинок. Отож, їдемо до Бару займати найкращі місця за стійкою знайомитись із цим чепурним Подільським містечком.

Історію міста Бар заведено рахувати від 1425-го року. Щоправда, тоді ані назви Бар, ані самого міста ще й близько не було. Зате на протилежному (від теперішнього Бару) боці річки Ров розташувалось селище, яке теж іменувалось Ровом. Тепер на тому місці розкинулось селище Чемериси Барські, а від старовинної твердині лишився крутий пагорб, із якого відкривається чудовий краєвид на теперішній Бар.

800px-Костел_св._Анны_(г.Бар)1537-го року селище Рів разом з навколишніми землями у місцевого воєводи купує польська королева Бона Сфорца (так, це саме на її честь названа гора Бона в Кременці). За велінням королеви на протилежному боці річки зводиться нова дерев’яна фортеця та поселення навколо неї. Новітнє місто назвали Баром, на честь італійського міста Барі, де власне народилася королева Бона.
Місто одразу ж отримало великі привілеї, його мешканців звільнили на 16 років від податків, а самому Бару було надано Магдебурзьке право. Власне, справжня історія міста розпочалось саме тоді, рівно 475 років тому.
Із тих часів місто безліч разів спустошувалось татарами і знову відроджувалось, відвойовувалось повстанськими військами у польської шляхти й поверталось назад до Речі Посполитої, переживало багато інших буремних подій, і врешті дійшло до наших часів звичайнісіньким районним центром. А про колишню велич тепер свідчать лиш численні архітектурні пам’ятки.

Позаяк нині Бар – маленьке компактне містечко, то шукати пам’ятки не доведеться. Виходите на автовокзалі із маршруки, і тут таки прямо перед носом постає монастир кармелітів.

Проходимо воротами надбрамної дзвіниці на монастирське подвір’я. Роки радянського атеїзму негативно позначились на зовнішньму вигляді святині, проте поступово силами монахинь і решти приходу кляштор приводять до ладу.

Окрім власне костьолу із монашими келіями, при монастирі існував і колегіум. Імовірно, що він був розташований саме в стінах цієї будівлі.
Якраз тут 1768-го року було утворено Барську конфедерацію – що мала на меті протидіяти втручанню Росії у справи Речі Посполитої. Щоправда, конфедерати були досить швидко розгромлені, а сама Річ Посполита припинила своє існування, розчинившись в Російській та Австро-Угорській імперіях.

На початку ХІХ сторіччя, опісля польського повстання, католиків-кармелітів було випроваджено із кляштору, а натомість монастир було передано православним. Від їхнього перебування й лишилась на згадку висока надбрамна дзвіниця.

За радянських часів монастир, звісно ж, перестав виконувати свої релігійні функції, а частину келій обладнали під житлові квартири. Монастир потроху занепадав і руйнувався, аж поки з приходом незалежності опіку над ним не узяли сестри-бенедиктинки.

І нехай стіни колишнього кармелітського кляштору все ще просять ремонту, зате впорядкованість подвір’я надихає на оптимізм і вселяє віру в те, що монастир зможуть гарно відреставрувати.
За монастирським подвір’ям тягнуться в небо гострі шпилі костьолу святого Миколая, тож полишаю кармелітський кляштор і прямую до нової цікавинки.

Дорогою, просто під костьольними стінами, стрічається цікавий архітектурно будиночок, який проте перебуває у жахливому стані напів-руїни.
Кам’яна табличка, що висить на його стіні, стверджує, що тут протягом 1874-1877 років проживав видатний літератор – Михайло Коцюбинський. А сама споруда є пам’яткою архітектури і оберігається законом…

Слаба богу, не всі пам’яПанорама містатки перебувають у такому жахливому стані. Тож роблю кілька кроків убік, аби помилуватись костьолом св.Миколая.

Сам костел було збудовано 1811 році, а рівно за сто років його було перебудовано в стилі неоготики. Місцеві мешканці надзвичайно пишалися своєю святинею і стверджували, що Барський костел є зменшеною копією Київського, роботи архітектора Городецького.

Над входом, окрім традиційного розп’яття, барельєф святої Анни із закликом, аби вона молилась за нас…

А на самісінькій верхівці ангел погрожує мечем годиннику, аби той правильно показував час.

На подвір’ї п’янко пахнуть троянди. А заодно вони гарно відволікають своїм пишним білосніжним цвітом від облущених стін.

Від колишньої могутньої твердині (однієї з найпотужніших на Поділлі), спроектованої самим Гійомом де Бопланом, на сьогодні лишились тільки рештки фундаменту, що поросли пишними бур’янами й кущами.
Початок руйнування новітньої на той час фортеці поклали козаки під проводом Максима Кривоноса, які проявили під час штурму максимум військової винахідливості. Здобуття замку стало можливим завдяки застосуванню новітніх військових технологій – попередників теперішньої бронетехники, десантного флоту й димової завіси. Із суходолу на штурм фортеці рушили “гуляй-городи” – бойові вози, захищені товстими колодами, із-за яких козаки вели вогонь прямо на ходу, штовхаючи ці самі вози до замкових стін. Одночасно із річки рушили так само захищені плоти, наступ яких до того ж прикривався від ворога димом підпаленої мокрої соломи.

Текст  Вадима Постернака

посилання http://ukrainaincognita.com

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s