Жук-олень – богатир серед комашиного царства Вінниччини та всієї України

Марина Борина-Малхасян

Жук-олень

Жук Олень грозит рогами:
Эй, не трогайте руками!
Хоть я зверь не настоящий,
Не хочу в портфель и ящик.
Нет копыт, одни лишь ножки,
Но ползу я по дорожке,
По своим простым делам.
Я совсем не нужен вам.
Слишком строго не смотрите,
Я полезный, не вредитель.
Жду еды своей до срока,
И листов питаюсь соком,
Если только сам он вышел.
По деревьям лезу выше.
На стволе найду порезы,
Сок попью и дальше лезу.
И живу довольно сладко,
Ветки – взлетная площадка.
Ведь с земли взлететь мне сложно,
Тянет к низу рог надежно,
А рогов тех целых два,
Словно гиря голова.
Есть у нас личинки-детки.
Не сидят они на ветках,
А в земле пока живут,
Гниль древесную жуют.
Мы помощники природы,
Лечим лес любой породы,
Кроме елочек колючих,
Дуб нам кажется получше.
Нас осталось мало слишком,
В Красной пишут про нас книжке.
Берегите нас, друзья!
Ведь без нас никак нельзя!

 Жук-олень – один з найвідоміших і найбільший жук в Європі. Це дуже гарний і величний жук, зустріч з ним запам’ятовується на все життя. 

У фауні України немає більш відомого жука, ніж жук-олень. Це найбільший представник ряду Твердокрилих у фауні України і його не можливо сплутати з будь-якою іншою комахою. Жук-олень, не зважаючи на невелику чисельність, трапляється у різних регіонах країни.

Особливості біології та наукове значення: П’яти- або шестирічна генерація. Відкладають яйця в дупла, старі пні, стовбури, що впали, головним чином на дубі, іноді інших породах (бук, липа, верба, ясен, тополя, сосна, плодові). Сапрофітофаг, живиться соком, що витікає з дерев. Личинки розвиваються в гнилій деревині. Стаціями цього виду є старі широколистяні ліси різних типів, але частіше дубові.

Таксономічна належність:Клас — Комахи (Insecta), ряд — Твердокрилі (Coleoptera), родина — Жуки-олені (Lucanidae).

 Морфологічні ознаки: Довжина самця сягає 50–80 мм (з рогами), самки — 30–50 мм. У самців голова з величезними рогами (верхні щелепи). Самки позбавлені рогів. Забарвлення самок однотонне чорно-буре, у самців роги та надкрила коричневі а інші частини тіла — чорна.Режим збереження популяцій та заходи з охорони:Занесений до Червоних книг Бєларусі, Литви, Латвії. Знаходиться під охороною в Болгарії, Польщі, Німеччині, Чехії, Словаччині, Франції, Швейцарії. Додаток ІІІ Бернської конвенції.

Життєвий цикл жука

Життєвий цикл жука-оленя починається з того, що самка відкладає яйце в трухляву деревину якогось пенька, мертвого чи хворого дерева – переважно дуба або бука.  Саме у стовбурах старих дерев відбувається розвиток його личинок  Личинка харчується потертю, глибоко вгризаючись в відмерлу деревину і як би перемелюючи її.  Живлячись деревиною, личинка живе в дереві до семи років.

Таким чином, личинки жуків-оленів відіграють дуже помітну роль у знищенні і переробці мертвої деревини, будучи своєрідними лісовими санітарами. Що й казати, їх їжі не дуже живильна – зате і часу для розвитку у личинок предосить, цілих п’ять – сім років. 

Личинки жуків сімейства рогачів, до яких відноситься жук-олень, чудові однією особливістю – на стегнах середніх ніг у них є щось на зразок короткої щіточки з хітинових зубчиків, а на задніх ногах – зазубрений кантик. Проводячи їм по щіточці, личинка може скрекотати. Тільки от для чого їй це потрібно, поки залишається загадкою.  Окуклюється личинка в затишній колисці, яку влаштовує не в дереві, а в землі. Жук вилуплюється через місяць, але залишає колиску тільки до початку літа. І в червні – липні в сутінках можна бачити незграбні польоти жуків-оленів навколо крон дубів та інших дерев.

Самці та самиці відрізняються за розмірами мандибул, що дозволяє дуже легко їх розрізняти. Загальна довжина тіла самця – до 7,5 см самки – до 5 см.  Голову самця прикращають великі мандибули, які сягають чверть загальної довжини тіла. Це пристосування використовується самцями під час двобоїв. Поширена думка про те, що жуки вбивають одне одного, але насправді кожен із жуків просто намагається обхопити супротивника мандибулами і перекинути його на спину.Переможений таким чином жук, перевернувшись в нормальне положення, покидає місце двобою. Втім «щелепи» часто використовуються жуками для рішучого захисту від нападників (у т.ч. і людей). Самки жуків-оленів дещо менші від самців і мають значно коротші мандибули. Проте також легко можуть дати відсіч порушникові їх спокою.

Жуки-олені добре літають, і нерідко їх можна побачити у польоті на висоті від 1 до 10 метрів. На дорослих жуків можна натрапити в природі з травня по липень. Живляться вони соком, що витікає з пошкоджених стовбурів дерев – переважно дубів, рідше – буків або берез.

Невдовзі після парування самці здебільшого гинуть. У місцях, придатних для розмноження жуків-оленів, подекуди виявляють скупчення як живих, так і мертвих особин. Згодом, відклавши яйця у дуплах дерев та пеньках, гинуть і самки. Розвиток личинок триває у більшості випадків 5–6 років. Личинка сліпа, її тіло має кремове забарвлення, майже прозоре з помаранчевими ногами та головою. За допомогою ніг личинки здатні цвірчати, що забезпечує їм комунікацію між собою. Личинки переживають декілька линянь і у травні останнього року розвитку перетворюються на лялечку.Випадки розмноження у неволі не відомі. Найвірогідніше, штучне розведення ніколи не проводилось.

Турніри.

Мета битви жуків – прогнати суперника, але так як зазвичай обидва борця однаково наполегливі, то домогтися перемоги можна, лише скинувши ворога з дерева.  Якщо вдається, жук піднімає противника у повітря, намагаючись відкинути його. Турнір далеко не безмовний – клацання і тріск мандибул чути за добрий десяток метрів. Сила жуків дивна – в експерименті вони піднімають вагу, в сто разів перевищує їх власний. Не дивно, що при такій силі панцири противників нерідко виявляються пом’ятими і навіть пробитими – зовсім як у справжньому лицарському турнірі.

У середньовіччя цього жука приписувалися чудові властивості. Він нібито притягував блискавки (пригадаємо, блискавка особливо часто вражає величезні і старі, окремо стоячі дерева, а навколо крон таких дубів літає особливо багато жуків-оленів). 

У середній смузі Європи в ті часи жук-олень був звичайний. В останні ж десятиліття його чисельність неухильно скорочувалася. Причин тому декілька. По-перше, розвиток личинок проходить у старих, що гинуть або вже загиблих деревах, а за сучасних методах ведення лісового господарства деревах рідко дають дожити до старості; впав дуб або бук відразу розпилюють і вивозять. Зникнення природних місць існування – головна причина скорочення чисельності цих жуків і в Західній Європі, і у нас в країні.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Цілком можливе, але через дуже довгий (в природних умовах до 5–6 років) розвиток в личинковій стадії є дуже кропіткою та дорогою справою.

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s