Іван Богун.Героїчна оборона Вінниці


Одним з найвидатніших військових діячів українського народу періоду боротьби проти шляхетської Польщі був козацький лицар, кальницький полковник Іван Богун – безмежної відваги воїн, талановитий полководець,блискучий майстер польових боїв і захисту міст, які він перетворював на неприступні фортеці.Зовсім мало збереглося відомостей про той період життя Богуна, який передував 1648 р. – початку великої битви українського народу за своє соціальне і національне визволення.

На початку визвольної війни гетьман призначив Івана Богуна полковником Вінницького полку, який повинен був обороняти західні кордони визволеної території України. Полк Богуна мав прийняти на себе один з перших ударів ворога, який наступав, і затримати, таким чином, просування польсько-шляхетських військ по Україні. Це завдання козаки Вінницького полку під проводом Івана Богуна блискуче виконали, незважаючи на те, що ворожі сили набагато переважали їх своєю кількістю.

Наступ армії Мартина Калиновського на Вінницю

28 лютого польсько-шляхетське військо, кероване Калиновським, підійшло до Вінниці, яка навесні 1651. р. була на кордоні з польськими військами. Тут були незначні, порівняно з польсько-шляхетським військом, козацькі сили. Богун вирішив затримати польське військо до приходу допомоги від Богдана Хмельницького. У цей же день відбувся перший бій під Вінницею. Залишивши частину козаків свого полку в місті, Богун з кінним загоном виступив проти ворожих сил – кінних авангардних  частин на чолі з Лянцкоронським.

Вінницька битва

Вранці 11 березня обидва війська зустрілися по різних берегах Бугу біля Вінниці. Лянцкоронський займає передмістя (територія сучасного Старого міста) та замок на острові Кемпа. Навпроти з Мурів виїздить загін козацької кінноти на чолі з Богуном. Зі сторони острівного замку польська кіннота хоробро кидається в атаку. Козаки починають панічно відступати в сторону міста і тут відбувається та подія, з якою зазвичай і пов’язують Вінницьке льодове побоїще. Загін Лянцкоронського з двома хоругвами Киселя і Мелешка провалюються в заздалегідь прорубані за день то того, притрушені сіном і соломою та заметені снігом ополонки. Відступаючі жертви раптово перетворюються на мисливців.

Розгром був страшним: загинуло багато вояків з польської сторони, обидва ротмістри Кисіль та Мелешко потонули в крижаній вінницькій воді. Про останнього вояки в своїх діаріушах писали, «…що собаки його з’їли цілого, лишивши тільки голову і одну ногу…». Він заманив їх на ту частину річки, де козаки навмисно прорубали лід і притрусили його снігом і сіном. Налетівши на ці проруби, значна частина польської кінноти пішла під кригу. Розлючений Калиновський, підійшовши з основною частиною війська до Вінниці, обложив місто і замок. Надвечір 11 березня з Сутисок прибувають основні сили на чолі з Калиновським. З собою він теж привозить гармати, і Богун, розуміючи всю важкість ситуації, в ніч з суботи 11-го на 12 березня підпалює місто, таким чином закриваючи всі підступи до єзуїтського монастиря, і до свого загону в три тисячі козаків додає ще стільки ж міщан. Розпочинається облога Вінниці.  Козаки і мешканці стійко трималися, мужньо відбиваючи атаки. Богун був у перших рядах захисників замку.

Цікавий факт

Усю неділю та понеділок (12 і 13 березня) відбуваються безрезультатні штурми козацьких укріплень, вибудуваних навколо Мурів.  Учасник бою, польський жовнір Освєцім пише, що «…дуже вони хоробро захищались, як вогнепальною зброєю, так і косами, дубинами і камінням». В понеділок невдалий штурм закінчився аж опівночі! Вражена німецька наймана піхота відмовлялась йти в бій, бачачи просто звіриний супротив козаків.

На третій день облоги Богун, виїхавши особисто на розвідку на чолі загону з 300 козаків, вступив у бій з польськими охоронними загонами. Польські жовніри і шляхта, пізнавши Богуна, кинулись на нього. Один ударив Богуна древком прапора по голові, інші схопили його за руки й ноги. Відзначаючись надзвичайною фізичною силою, Богун одним рухом скинув повислих на ньому ворогів, вирвався і, відбиваючись шаблею, погнав коня через річку. Кінь Богуна потрапив в oполонку, але швидко вискочив з води і щасливо доніс вершника до монастиря. Наступного дня Богун знову бився з ворогом.  Але при всій відвазі і хоробрості, Богун був у дуже важкому становищі. Нерівність сил давалася взнаки, до того ж половина захисників міста були непрофесійними вояками, тому вночі, 13 березня козацький полковник за порадою не менш легендарного представника української еліти, «Хмельницького землі Галицької» Семена Височана, що теж брав участь в обороні Вінниці, приймає рішення почати переговори. З польської сторони переговірником був ротмістр Гулевич, який залишив доволі цікаві спогади про цю військову кампанію. Переговори тривали до наступного дня, вівторка 14 березня.

Жовніри вимагали видати їм гармати, козацькі військові прапори та самого Богуна. Звичайно ж, видавати свого героя, гармати та свої корогви козаки навідріз відмовилися. Натомість у якості викупу козаки пропонували 4000 тис. волів та 50 бочок меду.

З часом переговорів пов’язана ще одна легендарна сторінка з біографії Івана Богуна. Вночі 15 березня козацький полковник вирішує таємно виїхати з невеликим кінним загоном для розвідки та для перевірки чуток про близьку підмогу від Хмельницького. Потрапивши на ворожий роз’їзд, він говорить невірний пароль, чим і видає себе. До того ж, для небезпечної експедиції поза стін монастиря Богун одягнув блискучий панцир і саме відблиск місяця в ньому й видав командуючого обороною Вінниці. Він був майже схоплений: хорунжий Рогальський вдарив його пірначем, але Богун, пустивши коня галопом (щоденники описують навіть його масть – сірий в яблуко), зумів вирватися з рук ворога.

Але тут його чекав ще один прикрий поворот долі. Повертаючись до Мурів, кінь Богуна шубовснув в одну з ополонок, в яких кілька днів назад козаки «купали» польську кінноту Лянцкоронського. Дивом врятувавшись, на тому ж самому коні вже з валів монастиря Богун жартома дякував ворожому лицарству за холодну купіль.

Зрештою на переговорах домовилися про таке: поляки мали вийти з Вінниці та дати вільний прохід для козаків, козацькі гармати ж з Мурів мали залишитися в місті. Після цього була підписана угода, і сторони під присягою домовилися виконати її умови.

Але Калиновський йде на хитрість: він наказує своєму війську сховатися в острівному замку на вулицях Старого і Нового міста. Коли козаки вийшли би зі свого укріплення, польське вояцтво раптово оточило б його з вимогою віддати зброю та очільників. У випадку відмови мала початись різанина.

Богун відчув неладне і виставив ще одну додаткову вимогу: поляки мали відійти на милю від Вінниці. Коли гетьман відмовився виконати цю умову – козаки припинили переговори та заявили, що всі як один готові загинути в бою. Богуном це рішення було прийняте не спонтанно, адже ще під час перемовин козаки отримали чутку про наближення підмоги, тому було прийнято рішення продовжувати оборону міста.

Обложені тим часом вигнали з Мурів всіх коней, обстрілюючи польських служок, котрі намагалися їх ловити. Командування польських військ постійно йшло на військові хитрощі: намагались відрізати монастир від води, але ця затія закінчилась провалом. Польська артилерія використовувала «огнисті кулі» (прообраз сучасної гранати), але козаки вчасно встигали їх загасити, і тому вони не приносили ніякої шкоди оборонцям міста. 

18 березня, в суботу, обозний коронний, син Калиновського Самуель відправляється з частиною військ в сторону Кальника. Головна ціль такої рекогносцировки – перевірити, чи дійсно прибуває підмога обложеному Богунові військо. Через два дні, 20 березня він повертається з поганими новинами: під Липовцем загін був розбитий уманським полком Йосипа Глуха. На допомогу Богунові йшов ще один сподвижник – Мартин Пушкар на чолі полтавського полку, загін якого теж був помічений в межах Вінниці.

У польському таборі починається паніка. Розповсюджуються чутки, що Хмельницький з усім військом уже близько. До честі Калиновського, ним було прийняте мудре рішення. Він проводить останній, удаваний штурм Мурів вранці 21 березня з метою відволікти увагу Богуна і не дати йому зрозуміти, що підмога вже близько. Якби ж герой вінницької оборони, знаючи про наближення уманського полку, успішно контратакував в той час – скоріш за все, польському гетьману не було з ким повертатися до Бару. Допоки під стінами монастиря відбувався останній штурм, польський обоз з великими потугами переправлявся через Південний Буг в межах міста і вийшов на Барську дорогу. Коли 10-тисячний загін Йосипа Глуха увірвався в Нове місто на допомогу обложеним – можливості провести успішний маневр не було, Буг уже скреснув – і це єдине, що врятувало Калиновського від козацької кінноти. На їх очах польське військо неорганізовано виходило з замку на острові Кемпа та через Старе місто рухалося в сторону Браїлова та Бару. 

Два тижні Вінницький полк героїчно відбивав атаки противника.

Коли ж до Вінниці підійшли надіслані на допомогу Богуну полки уманського полковника Йосипа Глуха і полтавського – Мартина Пушкаря, польське військо в паніці відступило до Кам’-янця-Подільського. Цю фортецю Богун штурмував зі своїм полком у складі корпусу Д.Лисовця в кінці квітня 1651 р. Під час облоги і штурму цього оплоту панування шляхетської Польщі на Поділлі Іван Богун показав високі зразки відваги і військової майстерності.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s