Традиційне українське житло

На­родна архітектурна творчість сягає своїм корінням найдавніших етапів формування цивілізації. Вся історія розвитку цієї галузі культури перекон­ливо свідчить про неабиякий талант її творців, мудрість багатовікового на­родного досвіду.

(Максимально враховуючи природні умови, найдавніше населення терито­рії України створювало свої оселі біля водоймищ, на захищених від вітрів ді­лянках, раціонально використовуючи ландшафтні особливості. Найдоцільні­шими вважалися житла, захищені са­мою природою: як заглиблені в землю (печери та напівпечери, а пізніше — землянки та напівземлянки), так і піднесені над землею споруди на дере­в’яних платформах. Майже до середи­ни XIX ст. ці архаїчні типи житла спів­існували з наземними.

Про мистецькі та практичні уподо­бання наших предків свідчить та­кож використання ними широкої па­літри будівельних матеріалів, дарова­них самою природою: від кісток ма­монта, дерева, очерету, соломи, каме­ню, глини до новітніх витворів промис­лового виробництва.

Особливості природно-географіч­них, соціально-економічних та історич­них умов різних районів України спри­яли розвиткові своєрідних форм посе­лень, садиб та типів житла. Отож на­родна архітектура українців, котра в своїй джерельній основі мала багато спільних східнослов’янських ознак, уже в XVII—XVIII ст. набула рис яскравої національної виразності Про це свідчать наведені нижче особливості традиційної архітектури окремих історико-етнографічних районів України. ІНа території України історично сформувалися три зони сільських по­селень: північна, центральна і південна. Північна зона (Поліс­ся, Волинь) характеризувалася поши­ренням багатодвірних поселень пере­важно вуличного типу. У східній части­ні цієї зони поряд з вуличними побу­тували безсистемні та безсистемно-ву­личні поселення, що надавало своєрід­ності регіону.

 

правило, квар района Укра­їни. В усіх зонах поряд із зазначеними типами побутували й так звані раді­альні форми сільських поселень, які виникли на основі торг

У гірських районах Карпат посе­лення були переважно безсистемні, які розміщувались на зручних земельних площинах на значній відстані одне від одного. Вирішальну роль тут відігра­вали особливості ландшафтної струк­тури.

Малодвірні поселення, “виселки та хутори XIX — початку XX ст. були різ­ного походження. Зокрема, малодвірні поселення Лівобережжя та Слобожан­щини XVIII ст. виникали на основі як окремих сільських займищ (хуторів або пасік), так і виробничих осередків феодалів або заможної козацької вер­хівки. Основою малодвірних сільських поселень південноукраїнського Степу в ряді випадків були тимчасові поселен­ня запорозького козацтва — зимівники. Певною мірою їх походження відби­ває термінологія. У північній частині Полісся та Волині малодвірні посе­лення змінили свої назви дворів та дворищ на хутори (загальнопоширений на Правобережжі термін) лише у XVIII ст.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s