Народна ботаніка та зоологія

 Над­звичайно широкими були уявлення українців про навколишнє середовище. У народі відомі понад 1000 видів рос­лин, близько 600 тварин, понад 10 000 комах тощо. Багатьом із них люди дали оригінальні назви, що відо­бражували особливості, притаманні конкретним рослинам чи тваринам. Селянство в процесі повсякденної практики було добре обізнане з вегета­ційним циклом багатьох рослин, їх хі­мічними та фармакологічними якостя­ми,  міцністю тієї  чи  іншої  деревини.

На Україні особливою популярніс­тю користувалися такі дерева, як дуб, береза, тополя, явір, верба, ялина. 

Дуб шанували за довголіття, міцність, вологостійкість. Через те його деревину використовували при будівництві житла, на клепки бон­дарських виробів, осі до возів тощо. Дубова кора вважалася найкра­щою для вичинки шкір, а також для лікування шлункових захворювань. 

Березу любили головним чином за красу й декоративність, хоча її деревина використовувалася як у будівництві, так і у столярстві. Пеньки та кору берези, з яких гнали дьоготь, а також бруньки та листя застосовували в народній медицині. Березовий сік, що збирали навесні, був одним з найпопулярніших напоїв.

Приблизно таким, як до берези, було ставлення українців до то­полі. Тополями, особливо білими, та їх різновидом — осокором обсаджу­вали шляхи, садиби. Рівна і м’яка деревина тополі йшла на виготовлен­ня човнів, жлукту, дуплянок. Із тополі одержували жовту фарбу, кора використовувалася при вичинці шкір. На Правобережжі й подекуди Лівобережжі білу тополю називали явором, а на Поліссі та у західних областях так звався один із видів клена. Явір також дуже шанувався на Україні. У багатьох народних піснях він постає як улюблений образ, символ краси і кохання.

Найпоширенішим елементом українського пейзажу є верба. Це де­рево, що росте навіть із встромленого в землю свіжозрубаного кілка, було відоме як невибагливе й швидкоростуче. Верба добре переносила вологу, тому за розташуванням вербових дерев селяни визначали під­земні джерела і місця, де вода знаходилася ближче до поверхні, тобто ті, де доцільніше копати криницю. Деревина верби використовувалась у будівництві, для виготовлення деяких побутових речей. У народі знали лікувальні, зокрема протизастудні, якості кори  верби, особливо такого її виду, як верболоз. Пізніше професійна фармакологія скори­сталася з цих знань, розпочавши виготовлення нині дуже поширених препаратів саліцілату.

З численних чагарникових рослин на Україні особливо популярні калина і терен. Калину цінували і як декора­тивну, і як лікувальну рослину (ягоди її вважаються протизастудним засо­бом, з ними раніше пекли й пироги). У народній символіці калина фігуру­вала як символ дівоцтва, цнотливості й використовувалася у весільній обря­довості. Терен, плоди якого йшли у їжу (з них робили й наливку — тер­нівку), відомий своєю невибагливістю і тому був особливо популярним у сте­пових районах. Незважаючи на те, що від нього часто доводилося розчищати поля, терен розглядався селянином як корисна й необхідна у житті рослина. 

Українці здавна були добрими травниками. З напівчагарникових та трав’янистих рослин особливо улюбле­ні в народі (і як квітки, і як зілля, і як атрибути обрядовості) барвінок, рожа, троянда, мальва, катран, че­брець, материнка, волошка, м’ята, де­ревій, любисток. Майже в кожному селі були люди, що займалися заготів­лею трав і були обізнані щодо часу їх цвітіння й дозрівання, лікувальних властивостей. З багатьох дикоросту­чих рослин українці вміли одержувати різноманітні барвники. У народі доб­ре знали отруйні рослини місцевої флори — дурман, блекоту, чемерицю тощо — й відповідно уникали їх вико­ристання. Те ж стосується й грибів, які народ чітко розподілив на їстівні (боровики, лисички, опеньки, зморш­ки, маслюки тощо) та отруйні (мухо­мори, порохнявки, жаб’ячі гриби та ін.).

Багатими були знання українців про оточуючий їх тваринний світ, специфічні особливості конкретних птахів та комах, повадки хижих звірів, і ведмідь, наприклад, був знаний перш все як ласун до меду й малини, а звідти — як шкідник для пасік. Розрізняли  ведмедів — конинників, що нападали на коней, і вівсянників, які полюбляли пастися у вівсах та взагалі віддавали перевагу рослинній їжі. Про ведмедя склалося уявлення як про звіра шкідливого, але розумного й такого, порівняно рідко нападає на людей. І навпаки, вовк розглядався як звір дуже небезпечний, бо живиться він  м’ясом. 

 Лисиця теж «славилась» хитра й підступна тварина, що зав, шкоди птахівництву. Народ мав у про повадки багатьох звірів, будову барлогів чи нір, розмноження тощо. Усі ці знання передавалися від покоління до покоління в усних переказах, і особливо казках про тварин — і жанр усної народної творчості українців надзвичайно багатий і різноманітний.

З птахів найбільш улюбленими як символи свободи й гордовитості були сокіл та орел, а також лвбідь, чайка, зозуля. З особливою симпаті ставилися в народі до лелеки, в якому вбачали «птаха сонця», котрий приносить в оселю щастя. Лелека викликала прихильність ще й через те, що винищувала жаб, до яких селяни ставилися з огидою. Багато уявлень позитивних, а іноді й негативних – і пов’язані з такими птахами, як сова, і пугач, ластівка, журавель, галка. Біля 300 видів птахів, котрі зустрічаюті на Україні, мають самобутні народні назви, що лягли в основу української наукової    зоологічної    номенклатури. Знання про птахів також знайшли своє яскраве відбиття в усній народній творчості, особливо піснях. Звичайно, не завжди народні уяв­лення про ті чи інші явища оточую­чого світу були вірними. Це стосуєть­ся, наприклад, жаб і плазунів, а та­кож комах. 

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s